«Я знаю, що ми зможемо перемогти»: найвідоміший солдат України про стан війни
КИЇВ – Для українців чоловік, який сидить навпроти мене в невеликій кав’ярні в Києві, не потребує представлення. Богдан Кротевич – один з найвідоміших солдатів України. У віці 20 років, разом із сотнями тисяч інших протестувальників, він доєднався до Революції гідності 2014 року; пізніше того ж року він приєднався до добровольчого батальйону «Азов» після того, як Росія «анексувала» і окупувала його рідний Сімферополь разом з рештою Кримського півострова.
Будучи командиром взводу, Кротевич зарекомендував себе як здібний лідер і стрімко піднявся по службі. У лютому 2022 року він уже був підполковником і начальником штабу полку «Азов», який на той час було офіційно включено до складу Національної гвардії України. Він також перебував у Маріуполі разом з рештою свого підрозділу, де брав участь в обороні металургійного комбінату «Азовсталь», звідки вони добровільно вийшли лише тоді, коли 16 травня українські війська отримали відповідний наказ від уряду.
Потім настали місяці жорстокого полону, аж поки у вересні 2022 року його не звільнили в рамках обміну військовополоненими. У рамках цієї угоди 215 українських солдатів, полонених на «Азовсталі», – включно з Кротевичем та керівництвом «Азову» – обміняли на соратника Путіна Віктора Медведчука та низку високопоставлених російських офіцерів, захоплених під час контрнаступу України на Харківщині.
Після повернення до України, Кротевич став виконуючим обов’язки командира полку «Азов» і керував його реорганізацією. На початку 2023 року підрозділ був розширений до бригади, а згодом – до повноцінного армійського корпусу. У 2023–2024 роках Кротевич очолював бойові операції бригади.
Зараз 32-річний Кротевич, який вперше за понад десять років став цивільною особою (він залишив посаду начальника штабу «Азову» у лютому 2025 року), став одним із найпослідовніших критиків політичного та військового керівництва країни, зокрема головнокомандувача Збройних сил України генерала Олександра Сирського. Кротевич давно критикує стиль командування Сирського, стверджуючи в інтерв’ю в квітні 2025 року, що «мікроменеджмент» головнокомандувача українськими силами поставив солдатів «під серйозну загрозу» на фронті.
В той час як ми зустрічаємося, українські військові ведуть запеклі бої за Покровськ у Донецькій області, тоді як російські сили все ближче підходять до Гуляйполя у Запорізькій області. Загальновідомо, що українська армія зараз має серйозний брак особового складу: кілометри фронту утримуються невеликою кількістю бійців, розкиданих по ізольованих бойових позиціях. У серпні російські війська скористалися особливо слабкою ділянкою фронту, просунувшись на 15 кілометрів (9,5 миль) на схід від Добропілля створивши загрозу широкого оточення українських позицій. «Азов» був перекинутий, щоб відкинути росіян назад.
Хоча «Азов» часто відправляють на найнебезпечніші ділянки лінії фронту, у них все ще є черга на вступ, і він відхиляє добровольців, які не проходять суворий відбір. Натомість багато інших бригад часто взагалі не можуть залучити новобранців.
«Азов використовує людей відповідно до їхніх талантів. А ще важливо, що Азов дотримується своїх обіцянок», – каже Кротевич. Він пояснює, що після набору військовослужбовці отримують ту посаду, на яку вони спочатку підписалися, – жодних несподіваних змін в останню мить. «Азов входить до складу Національної гвардії України, яка підпорядковується Міністерству внутрішніх справ […] Це більше захищає від генералів на кшталт Сирського..». «Зараз навіть ті люди, яких набирають до сил протиповітряної оборони, йдуть туди, розуміючи, що через три місяці Сирський може перевести їх до штурмового підрозділу», – каже Кротевич.
Нещодавній дефіцит кадрів призвів до численних випадків переведення висококваліфікованих фахівців з підрозділів протиповітряної оборони, а ще механіків та техніків з Військово-повітряних сил України до піхоти. «Але коли журналісти запитують Генеральний штаб [Збройних сил України] про такі переведення, Генштаб відповідає, що це неправда», – каже Кротевич. «Вони брешуть. Але люди спілкуються між собою, з військовими, і вони знають, що це правда. І ця брехня просто повністю руйнує довіру до Збройних Сил України та до командування. Ми розмовляли з іншими пілотами, і вони сказали, що наших братів, наших інженерів, наш персонал перевів Сирський. Отже, генерал Сирський бреше. І він наказав брехати іншим, своїм підрозділам і своїм командирам».
На думку Кротевича, «культура брехні», колись розповсюджена у російській армії, тепер дедалі більше поширюється на українській стороні.
«Я думаю, що росіяни припинили свою культуру брехні в армії, мабуть, на початку 2024 року», – каже він. – «Вони перестали брехати, а ми почали»
Практичні прояви управлінської неефективності командування стають дедалі помітнішими: офіцерів часто відмовляють від того, щоб передавати погані новини вгору по ланцюгу командування, і так само відмовляють від того, щоб ставити під сумнів накази, які, на їхню думку, не відповідають ситуації на полі бою. Кротевич стверджує, що схильність Сирського до мікроменеджменту – до самої видачі наказів окремим взводам – означає, що офіцери часто фактично позбавлені прямого контролю над силами, якими вони формально командують. Кротевич також звинувачує Сирського у небажанні делегувати достатні повноваження підлеглим, що не дозволяє офіцерам ефективно виконувати свої обов’язки.
Як приклад він наводить чинного командувача Об’єднаних сил – генерал-майора Михайла Драпатого, який подав у відставку з посади командувача Сухопутних військ України після того, як 1 червня 2025 року російська ракета влучила в український полігон.
«А справа в тому, що коли на полігоні сталися ракетні удари, Драпатий подав у відставку. Тому що він має почуття честі […] І він подав у відставку, бо коли став командиром піхоти, він намагався замінити деяких командирів, які приймали неправильні рішення. Але Сирський не дозволив йому цього зробити», – каже Кротевич. «Драпатий не може командувати своїми підрозділами, бо вони підпорядковуються Сирському. Йому не делеговано повноваження командувати. Тому Драпатий каже: «Я подаю у відставку. Що мені робити? Ви не дозволяєте мені ухвалювати рішення і командувати власними підрозділами».
Кротевич стверджує, що еволюція кумівства в українській армії – це серйозна проблема, оскільки офіцерам, яких вважають «політично ненадійними», відмовляють у заміні рекрутів, у розподілі західної військової допомоги та у просуванні по службі. «Розумієте, у нас є кланова система, розумієте. Ефективні генерали – такі як Драпатий, як Апостол [командувач ДШВ], як Прокопенко [командувач 1-го корпусу Азову], Білецький [командувач 3-го армійського корпусу] та інші… Сирський не дає їм частину техніки, транспортних засобів, артилерійських систем тощо. Він дає це своїм «власним» штурмовим підрозділам, таким як 425-й штурмовий полк, 225-й, 33-й… Наприклад, Манько [командувач Сил наступу] був командиром 33-го штурмового полку. І І ці командири, погані командири, роблять усе, що Сирський просить їх зробити. Але розумні, хороші генерали, хороші командири, які можуть ставити запитання щодо того, як нам провести операцію; коли багато таких генералів, командирів ставлять запитання, він просто прибирає їх і залишає своїх відданих друзів. Тож це зовсім не меритократія – просто якщо ти маєш зв’язки, ти отримуєш ресурси і підвищення».
Кротевич вважає, що полковник Валентин Манько, командувач Сил наступу – є нещодавнім прикладом людини, яку підвищили не за талант, а за політичну лояльність і особисті зв’язки. Манька перевели з 33-го штурмового полку на посаду керівника новостворених «Сил наступу» – окремого роду військ, який підпорядковується виключно Сирському. Сам факт створення цих сил був суперечливим, адже критики стверджували, що це фактично дублює роль, яку вже виконують Десантно-штурмові війська.
Призначення Манька на посаду керівника підрозділу лише посилило критику, особливо після того, як з’ясувалося, що він викладав у TikTok відео, де танцює у плавках під російську музику. Значно серйознішими були численні випадки, коли Манько публікував у соцмережах фотографії та відео, на яких були показані військові мапи без цензури. В одному випадку його звинуватили в тому, що він опублікував у TikTok відео з картою, на якій були показані нецензуровані позиції українських військ – сам Манько це заперечував, стверджуючи, що на мапі лише позначені відомі населені пункти. Однак критики та аналітики швидко вказали, що Манько неодноразово публікував фото з нецензурованими картами, де було видно різні позиції підрозділів, і Кротевич вважає, що це викрило позиції українських солдатів. «Він сфотографував мапи. А Генеральний штаб каже, що офіційно це не є таємницею», – каже Кротевич. «Вони сказали, що це не таємні мапи. Ми їх бачимо, це не секретно.».
Кротевич стверджує, що улюблені штурмові підрозділи Сирського, які підпорядковуються безпосередньо і виключно йому, часто використовуються для військово беззмістовних і дуже дорогих піар-кампаній, що проводяться під політичним тиском з Києва. «В одному штурмовому полку під командуванням Сирського за місяць було більше втрат, ніж [Азов] мав за два роки», – каже Кротевич. «Це настільки тупо – втрачати людей, щоб Сирський міг сказати президенту: «Пане президенте, я виконав операції, про які ви мене просили». Це тупо. Я знаю, скільки втрат ми понесли в інших підрозділах, щоб звільнити якесь село і зробити пост у Telegram. А за тиждень це село знову захоплювали росіяни. Це настільки безглуздо, ні, я не розумію».
Марнотратство улюблених штурмових полків Сирського здається ще більш незрозумілим, коли регулярні бригади, що утримують лінію фронту, часто мають лише близько 30% боєздатності. «Ми потрапляємо в неприємну ситуацію, коли ефективні командири, коли вони перестають отримувати зброю і солдатів, показують гірші результати», – каже Кротевич. «Бо їм не дають людей, їм не дають обладнання, їм нічого не дають. А штурмові полки [Сирського] оснащені артилерією, «Леопардами» [танками, переданими західними партнерами], людьми – деяким полкам надають 800 осіб на місяць – в той час, як бригадам на передовій надають лише 30 осіб на місяць. Тож вони дійсно показують результати, але ці результат зумовлений тим, що абсолютно всі ресурси Генерального штабу спрямовуються лише в їхній бік».
Легковажне ставлення до втрат поширюється і на дуже цінну військову техніку, оскільки обрані Сирським підрозділи можуть бути впевнені, що їм завжди надішлють нову. «Коли техніка надходить для хороших корпусів і бригад, вона прослужить довше», – каже Кротевич, наводячи приклад одного штурмового полку, який нещодавно втратив дві бойові машини піхоти «Бредлі» через міни. Кротевич каже, що реакція командира штурмового полку на втрату була легковажною і зневажливою: «Командир того штурмового полку сказав: «Нам надішлють інший, це не проблема». Ми їх не бачимо в нашій бригаді!», – каже він, додаючи, що «Азов» не отримав жодної з високоцінних американських машин, попри їхні чудові бойові досягнення. Інші українські бригади, які використовують цей тип техніки, наприклад, Третя штурмова бригада, що має невелику кількість «Бредлі», ставляться до цих потужних машин з належною повагою.
Кротевич також скептично ставиться до оцінки деяких (переважно західних) коментаторів, які стверджують, що Україна може компенсувати поточний дефіцит піхоти, за рахунок масового виробництва дронів. «Знаєте, це так безглуздо. Так, у нас є FPV і роботи, і вони виграють цю війну, а ми будемо пити каву і дивитися на це з відстані близько 100 кілометрів», – каже він. Кротевич не вірить у «фактори, що змінюють хід гри», і дуже не любить цей термін. «Війна – це про підрозділи, всі типи підрозділів. Це про логістику, про оборону, про наступ. Про комбіновані збройні сили. Україні потрібна піхота […] але не під командуванням Сирського».
Хоча мобілізаційні заходи України все ще дають (на папері) 30 000 нових солдатів щомісяця, рівень дезертирств досягнув рекордної позначки: тільки в жовтні було зареєстровано 21 602 випадки, за даними колишнього українського депутата і нинішнього члена 72-ї механізованої бригади Ігоря Луценка. Кротевич вважає, що такі високі показники дезертирства відображають недовіру середнього солдата до свого командування та низьку якість базової підготовки.
Я пояснюю, що під час недавньої поїздки на передову кілька солдатів із 60-ї механізованої бригади, яка зараз входить до складу Третього армійського корпусу і проходить перепідготовку під керівництвом нових командирів, розповіли мені, що їхня базова підготовка зводилися до рубання дров.
«Так, це правда», – каже Кротевич. Як і в інших випадках, коли українські військові стикаються з викликами, він вважає, що проблеми в кінцевому рахунку походять від керівництва. «Знаєте, всі наші розмови зводяться до […] Сирського», – каже він. Ось чому Кротевич наголошує, що просто набрати більше солдатів не приведе до перемоги, якщо це не супроводжуватиметься фундаментальними реформами. «Навіть якщо Національна гвардія набере більше солдатів, а бригада «Азов» та інші бригади наберуть більше солдатів, вони не виграють війну», – каже він. «Війну виграє армія. Ось чому я про це говорю, ось чому я сказав, що Сирський дуже погано впливає на армію. Бо я хочу жити в цій країні, і я хочу, щоб ця країна перемогла, розумієте?», – каже він, ледь посміхаючись. «І я маю багато проблем з адміністрацією президента та іншими, бо я про це кажу».
Саме тому Кротевич наголошує, що простий набір більшої кількості військових не приведе до перемоги без фундаментальних реформ. «Навіть якщо Нацгвардія набере більше, і бригада “Азов”, і інші бригади наберуть більше, вони не виграють цю війну», – каже він. «Війну виграє армія. Ось чому я про це говорю, ось чому я сказав, що Сирський дуже поганий для армії. Бо я хочу жити в цій країні, і хочу, щоб ця країна перемогла, розумієш?» – додає він із легким сміхом. «І через це в мене багато проблем із президентською адміністрацією та іншими, бо я це сказав».
Останніми днями дедалі більше людей відкрито критикують керівництво армії, оскільки новини з фронту продовжують погіршуватися. Однак поки що мало що вказує на те, що уряд у Києві планує змінити чинного Головнокомандувача. «Я думаю, що, можливо, коли ми втратимо Покровськ і коли росіяни оточать Слов’янськ, Краматорськ [і] Дружківку, можливо, тоді президент вирішить, що Сирський не підходить. Можливо, тоді. Поки що я не бачу жодних ознак цього. Але я не хочу думати про те, чому він не звільняє його, чому він тримає його […] Я просто хочу, щоб цей занепад припинився».
Кротевич не хоче відкрито підтримувати когось на цю посаду – можливо, через побоювання, що це може зашкодити перспективам запропонованої заміни. «Коли мене запитали, хто може стати Головнокомандувачем, я відповів: «Будь-хто». Людина з вулиці могла б. І гірше не було б. Гірше, ніж із Сирським, не було б».
Я зауважую, що, мабуть, важко не впадати у відчай у такій ситуації.
«Я не у відчаї, – каже він. – Я завжди злий. Злий, бо знаю, що ми можемо діяти краще на передовій. Я знаю, що ми можемо перемогти. Навіть зараз ми можемо перемогти. Але щось має змінитися. І саме тому я дуже злий».
Переклад підготувала Ліза Отрощенко.
Це інтерв’ю було проведене 1 листопада та відредаговане з метою скорочення й уточнення.
